+++Вітаємо Вас на офіційному порталі Кам'янської єпархії УПЦ+++
 Свято-Николавевский храм с. Поливановка



Село Поливанівка розташоване на р. Кільчень, що впадає в р. Самару з правого боку. Знаходиться село на відстані 12 км. від райцентру Магдалинівка, та за 27 км. від залізничної станції Губиниха на лінії Новомосковськ-Красноград. Являється центром сільської ради, до якої належать кілька невеличких сіл: Карла-Маркса. Іванівка і Веселий Гай.

За розповідями старожила, Скиби Павла Онисимовича (1882-1980), село засноване в другій половині 18 ст. Дата заснування села, друга половина 18 ст., зустрічається в «Історії міст і сіл УРСР», рік видання 1977, редакція В. М. Кулаковського. З інших джерел відомо, що с. Поливанівка засноване в 1860р., як власницьке село поміщиці Ганни Шевич. Мало назви у різні часи: Поліксено-Георгієва, Поліксено-Григорівка, Олександрівка - за іменами власників. Коли власником села став губернський чиновник М. І. Поливанов, село переіменували на Поливанівку. Першими поселенцями були кріпаки, котрі жили в бідних хижах та землянках, а на протилежному березі р. Кільчень, теперішня Іванівка, були житла панських наглядачів та осавулів.
 За місцевою легендою говорять, що пан Поливанов програв свій маєток панові Махнові, але назва села залишилась за старим власником. Деякі джерела свідчать, що с. Поливанівка було економією Махна. На території села знайдені поховання періоду міді-бронзи(3 -2 тис. до н. е.), та кочовиків (11 -12 ст.) . Відміна кріпосного права 1861 р. сприяла розширенню села. Згодом Столипінська аграрна реформа посилила розшарування на селі, та появу заможніших селянських господарств.
З 1910 р. в Поливанівці починає діяти Свято-Миколаївська церква. Храм будувався на кошти місцевої поміщиці, яка хотіла залишити пам*ять про себе. Цеглу на будівництво церкви возили з Новомосковського цегельного заводу. Кожен господар що мав власні коні був зобов'язаний возити цеглу. Кількість перевезеного вантажу залежала від того, скільки коней було у господарстві селянина. Історія зберегла прізвища деяких господарів що приймали участь у перевезенні будівельного матеріалу: Скиба П. О., Бровко П. М., Каліберда Д. В., Бабенко В. З населення збирали курячі яйця, для того щоб добавляти в суміш для міцності стін храму. Церковна територія була обнесена огорожею з кованого заліза, народне передання свідчить, що з 1914р.
За часів радянської атеїстичної влади, в 30-х роках були зняті куполи та дзвони. В довоєнні часи з церкви зробили клуб. В 50-х роках розібрали церковну огорожу і обгородили сільгосптехніку в с. Жданівка.

В післявоєнні роки до кінця 60-х років церква діяла. На початку 70-х років в церкві утримували засуджених, а потім зробили склад для мінеральних добрив. В 1982 р. в період підготовки до обласної конференції з питань забудови та благоустрою сіл храм був розвалений.
З настанням перебудови, духовне життя в селі пожвавилося и  30.07.91р. зібралась релігійна громада І своїм рішення ухвалила статут парафії який було затверджено керуючим Дніпропетровською та Запоріжською Єпархією Преосвященним єпископом Глібом. Це відбулося 04.10.1995р. Першого серпня 1991 р. статут зареєстровано Дніпропетровським Виконавчим Комітетом народних депутатів за підписом М. Задоя.
Зборами уповноважених членів КДПС «Кільчень» від 20 січня 1992 р. одноголосно було підтримано заяву Релігійної громади Свято-Миколаївської парафії про передачу місцевого ФАПу громаді для переобладнання його під церкву. Де на сьогоднішній день віруючі с. Поливанівка та інших сіл задовольняють свої духовні потреби.
За останні два роки побудовано навколо храму огорожу, частину якої складають залізні секції які збереглися з часів побудови першої церкви. Також збудовані приміщення для господарських потреб та проведено благоустрій території.
Джерела:
1. Історія міст і сіл УРСР. 1977р., В. М. Кулаковський.
2.Пошуково-дослідницька робота учнів 9-го класу СШ с. Поливанівка за 2011 р. Керівник - вчитель історії та суспільствознавства Усата Г. О.
3.Історія с. Поливанівка. Архів Сільської Ради.
Довідку склав настоятель Свято-Миколаївського храму, протоієрей Всеволод Поліщук. 2012р.