Гловна » 2012 » Червень » 27 » Послание Блаженнейшего Митрополита Владимира к пастве

Послание Блаженнейшего Митрополита Владимира к пастве

13.04.2024
Автор: user
Коментар: 0
Переглядів: 1722

По случаю 20-летия канонизации и обретения честных мощей священномученика Владимира (Богоявленского) Блаженнейший Митрополит Владимир обратился к пастве с посланием
Минуло 20 років з часу церковного прославлення подвигу святих новомучеників і сповідників Святої Русі, що постраждали за Христа у ХХ столітті. У нинішньому році виповнюється також 20 років канонізації першого священномученика ХХ століття — митрополита Київського і Галицького Володимира (Богоявленського).Ці дві великі події невід’ємно пов’язані одна з одною. Вшанування пам’яті Собору новомучеників і сповідників землі руської відбувається в день мученицької кончини святителя Київського Володимира, який був убитий більшовиками 25 січня (за старим стилем) неподалік від брами Києво-Печерської Лаври.

Постать Митрополита Володимира (Богоявленського) унікальна. Він єдиний з ієрархів Руської Православної Церкви, хто був поставлений очолювати в різні роки всі три первопрестольні кафедри нашої Церкви: Московську, Санкт-Петербурзьку і Київську. Скрізь, де він ніс церковний послух, його служіння було ознаменоване славетними діяннями в утвердження правди, добра, любові, вірності святому Православ’ю.
Київська кафедра стала його Голгофою. У надзвичайно важкі часи, коли руйнувалися основи церковного буття й моралі, священномученик Володимир непохитно сповідував істину, боровся з розколами та єресями, твердо стояв на сторожі канонічного устрою Церкви. На ньому виповнилися слова апостола Павла: «…в усьому показуємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах і нестатках, у тісних обставинах… в темницях, у вигнанні, в трудах… у Дусі Святому, в нелицемірній любові, в слові істини, у силі Божій…» (2 Кор. 6: 4–7).
Промислом Божим Київ, який у Х столітті через державну волю святого рівноапостольного князя Володимира став для нашого народу купіллю Хрещення, у ХХ століття явив світові першого новомученика, від безбожницької влади страченого — святителя Володимира, митрополита Київського. Свята Церква так оспівує його подвиг:
Начало крещения страшнаго, имже паки крестися земля русская, восхвалите, о горы Киевския, крестом Апостола Андрея благословенныя.
Идеже бо благодать возсия роду нашему, тамо подобаше начатися и сему обновлению, кровию первозакланнаго от святителей русских, тезоименнаго просветителю нашему.
Сей бо Владимир новый, из виноградника своего изведен за врата священныя Лавры Печерския, венчания Стефанова сподобляется, прощая и благословляя убивающих его, яко кроткий молитвенник о душах наших.
Жорстоке вбивство Митрополита Володимира сталося, тоді, коли проходив Помісний Собор Руської Православної Церкви (1917–1918 рр.). Революція руйнувала все на своєму шляху. Терор поглиблювався —слідом за Київським митрополитом було вбито і закатовано багато інших служителів Церкви. 18 квітня 1918 р. Помісний Собор виніс постанову про запровадження щорічного молитовного поминання «всіх спочилих у нинішній лютий час гонінь сповідників і мучеників». Днем цього поминання Собор визначив 25 січня — день мученицької кончини святителя Київського Володимира.
31 березня 1992 р. Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив постанову про канонізацію митрополита Київського і Галицького Володимира (Богоявленського). Днем його пам’яті визначено 25 січня (за старим стилем). При цьому було також встановлене святкування Собору мучеників і сповідників у землях Русі в ХХ сторіччі за Христа постраждалих, 25 січня, якщо цей день припадає на неділю, або найближчої після цього числа неділі. Чин прославлення священномученика Володимира відбувся 4 квітня 1992 р. в Успенському соборі Московського Кремля.
Саме в ці весняні дні в Україні церковна повнота, у відповідь на розкольницькі дії нащадків самосвятів, об’єдналася заради захисту Православ’я. 27–28 травня 1992 р. відбувся доленосний Харківський Архієрейський Собор Української Православної Церкви, а 26 червня 1992 року в Києво-Печерській Лаврі зібрався Помісний Собор Української Православної Церкви, який остаточно повернув течію церковного життя в канонічне русло. Цього ж дня було відкрито чесні мощі священномученика Володимира, і в ніч з 26 на 27 червня 1992 року вони були перенесені з Хрестовоздвиженської церкви Києво-Печерської Лаври, де був похований архіпастир, до Трапезного храму в ім’я преподобних Антонія і Феодосія Печерських.
27 червня відбулися урочистості з нагоди прославлення священномученика. Біля раки зі святими мощами разом з учасниками Помісного Собору — архіпастирями, священнослужителями, чернецтвом і мирянами — молилися численні віруючі з Києва та різних куточків православного світу.
«Іісус Христос учора і сьогодні і навіки Той же!» (Євр. 13: 8). Закони життя для віруючих від часів благовістя Спасителем правди Божої і донині незмінні. Це — виконання заповідей Божих, перебування в церковній огорожі й готовність стояти за істину «аж до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2: 8).
Нинішні реалії служіння Української Православної Церкви близькі до тих, в яких здійснював свій подвиг священномученик Володимир. Розколи, єресі, порушення канонів, намагання похитнути духовні основи за «стихіями світу» цього (Кол. 2: 8) є причинами складних умов, у яких перебуває сьогодні Православ’я в Україні. Але служіння Церкви Христової, в яких би історичних умовах воно не відбувалося, будується на міцному фундаменті, похитнути який неможливо. Успіх боротьби зі злом вимірюється не зовнішньою тимчасовою перемогою, а стоянням в істині до кінця: «Хто ж перетерпить до кінця, той спасеться!» (Мк. 13: 13).
Про це свідчить двадцятилітня історія буття Української Православної Церкви. Завдяки єдності єпископату, священства, чернецтва й народу Божого, через молитву, терпіння, смирення, мудрість і непохитність у вірності Богу та Його Святій Церкві Православ’я на нашій Батьківщині зміцніло, розквітло й дало прекрасні плоди.
Святкуючи в ці дні 20-ліття прославлення Собору новомучеників і сповідників ХХ сторіччя на чолі зі священномучеником Володимиром, митрополитом Київським, вшануємо пам’ять усіх тих, завдяки кому Церква вистояла в лихі часи гонінь, репресій, терору, завдяки кому вона зараз утішається миром і благоденством. Піднесімо подяку Богові, «дивному у святих Своїх», за те, що Він дав нам таких молитвеників і духовних покровителів. Завжди пам’ятаймо, що їхній подвиг — це слава й краса Церкви, і пильнуймо, щоби ця велична краса нічим не була заплямована.
Нехай нам усім допомагають бути достойними свого християнського покликання й обрання (див. 2 Пет. 1: 10) святі новомученики і сповідники землі нашої.
Ангелов хвалу и новомучеников славословие милостивно приемля, не отрини, Триипостасный Боже, от сонма их и нас, недостойных, но сподоби вкупе с ними воспевати: да благословит Господа Русь Святая и превозносит Его во вся веки.

+ ВОЛОДИМИР
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ

http://orthodox.org.ua


Увага! Копіювання та використання матеріалів сайту без попереднього погодження заборонено.

Коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєсрация | Вхід ]